Семиразовий чемпіон Вімблдону Новак Джокович провів прес-конференцію після поразки від першої ракетки світу Янніка Сіннера у півфіналі трав’яного “мейджора”
– Як ви вважаєте, чи могли ви щось зробити тактично інакше проти Янника?
– Ні, не особливо. Це був старий добрий розгром (посміхається). Я мало що міг зробити.
– Зараз рівень настільки високий. Чи плануєте ви повернутися сюди наступного року, коли вам буде 40?
– Я б хотів – як мінімум ще один раз. Побачимо.
– Часом це виглядало як боксерський поєдинок: ніби вас просто знову і знову відкидали назад. У вас було таке відчуття?
– Я практично на кожному ударі запізнювався на пів кроку. Все настільки просто. Він був на рівень або навіть більше сильнішим за мене. Я був недостатньо різким, недостатньо швидко реагував, недостатньо добре тримав баланс, щоб грати проти нього. Ось і все. На корті я мало що міг зробити.
– Рахунок вийшов відносно схожим на ваш матч із ним минулого року. Наскільки схожим чи, навпаки, іншим він відчувався порівняно з Австралією?
– Минулого року я був травмований під час того матчу. Насправді травму я отримав ще у чвертьфіналі. Я тоді не надто багато чого від себе чекав у тому матчі. А тут я був у порядку, фізично почувався нормально. Можливо, не таким свіжим, як на початку турніру, це очевидно, але фізично я був у порядку. Він був набагато кращим гравцем на корті й домінував. Тут треба просто віддати йому належне і сказати: вітаю, добре зіграно.
– Новаку, цього року ви, здається, в якомусь сенсі були більш конкурентоспроможними, ніж минулого.
– Це невірно.
– Сьогодні, можливо, ви були втомленим. Які у вас відчуття? Чи відчуваєте ви, що дійсно можете продовжувати чи все ж ні?
– Я щойно сказав, що ви неправі. Я не згоден з вашою думкою. Я завжди конкурентоспроможний. Завжди віддаю максимум. Залежно від обставин, з боку іноді це виглядає більше, іноді менше. Тільки я знаю, через що проходжу всередині і чого вартує все ще бути здатним грати на такому рівні.
Звісно, я розчарований. Звісно, я хотів виграти Вімблдон. Саме тому я все ще так сильно себе змушую. Але я просто програв сильнішому гравцеві. Я маю це прийняти. Звісно, це важко. Коли йдеш з корту, це важко прийняти. Але є як є.
Я не злюся на себе. Не думаю, що зробив занадто багато неправильного. Я просто був на рівень чи два нижче за нього. Він грав дуже надійно в усіх компонентах. Подача — дуже складно читати його подачу, за останні пару років, відтоді як він змінив техніку, вона стала неймовірною зброєю. І, звісно, з задньої лінії він настільки ж стабільний, як практично будь-який гравець. Ось і все.
– Можете детальніше розповісти, как ви намагалися справлятися з його подачею? Усі кажуть, що ви найкращий на прийомі в історії.
– Був, був (посміхається). Це реальність. Був.
– Якщо говорити про те, як ви намагалися впоратися з його подачею: як ви її атакували?
– Атакувати? Його першу подачу неможливо атакувати. Можна намагатися її читати, різати, блокувати, повертати м’яч у гру.
Дуже непередбачувана подача, велика різноманітність, чудовий баланс, велика потужність. Він дуже добре використовує свій зріст. Друга подача теж дуже глибока в квадрат, з великим обертанням. Він може подавати на швидкість. Він не робить багато подвійних помилок. Він просто суперстабільний. І підкріплює це першим агресивним ударом. Якщо ти повертаєш коротко, ты знову опиняєшся в обороні. Проти нього дійсно дуже-дуже важко грати, особливо коли він подає.
– Матч у вівторок увечері змусив вас відчути, можливо, ще більше магії чи, навпаки, що ви вже витратили багато палива зі свого бака?
– Я пишаюся тим, чого досяг три вечори тому. Фелікс — третій чи четвертий гравець світу, не знаю точно. Я довів собі та іншим, що все ще можу грати на найвищому рівні. І я це зробив. Я вийшов до півфіналу Вімблдону.
Програти у трьох сетах найкращому гравцеві світу – окей. Є як є. Це реальність, яку потрібно прийняти. Але турнір був позитивним з погляду настрою на корті, бійцівського духу, самовіддачі. Все це все ще є.
Якщо говорити про гру, я не був надзвичайно задоволений. Як в Австралії: там мені здавалося, що загалом по ходу турніру я грав на вищому рівні, ніж тут. Тут мені було важко знайти свою гру високого рівня. Вона з’являлася в якісь моменти в матчах, які були до півфіналу.
Сьогодні я просто не зміг. У мене не було часу. У мене не було часу по-справжньому перегрупуватися і перезавантажитися. Він ішов на крейсерської швидкості, а я не міг його наздогнати.
– На цьому етапі вашої кар’єри все ще головне — вигравати титули, турніри? Чи ви можете поїхати з такого турніру з певним задоволенням від того, що все ще здатні конкурувати на настільки високому рівні?
– Так. Минулого року я вийшов у чотири півфінали. Цього року з трьох турнірів Grand Slam у мене один фінал і один півфінал. Думаю, для 99% гравців це був би дуже хороший результат на «мейджорах».
Для мене це добре, но недостатньо добре, тому що я одночасно благословенний і проклятий тим, що звик до результатів і досягнень найвищого рівня.
Так, це хороше запитання, тому що в якомусь сенсі я сам із собою теж проходжу через це: кажу собі, як і люди навколо мене кажуть мені: «Подивися, це приголомшливо, що ти все ще здатний грати на такому високому рівні й доводити молодих гравців до межі в боротьбі за титули Grand Slam». І це правда. Але водночас у мене завжди найвищі очікування від самого себе. Тож так, це дійсно внутрішня боротьба: з тим, через що я проходив протягом більш ніж 20 років кар’єри, з тим, якими завжди були цілі, очікування, і спроба знайти баланс, дійсно бути трохи більш смиренним у цьому сенсі.
Звісно, я все ще насолоджуюся азартом боротьби. Можливо, я не насолоджуюся всіма цими важкими тижнями перед великими турнірами, коли знову і знову проводжу себе через багато болю — переважно фізичного. Я радий, що на цьому турнірі тіло трималося досить добре. Майже на кожному іншому турнірі за останні два роки постійно щось виникало.
Це головне. Я відчуваю, що коли здоровий, все ще здатний грати як гравець топ-5, все ще здатний конкурувати на найвищому рівні. Мне це подобається. Мені подобається це життя. Теніс дав мені все в житті й дав можливість стати тим, ким я є.
Водночас, звісно, завжди є запитання: як далеко ти хочеш іти, де хочеш грати, як хочеш грати тощо. Я проходжу через цей процес, але намагаюся сприймати це день за днем, дивитися, як насправді почуваюся. На мене немає жодного тиску, ніхто не змушує мене грати. Я роблю це тому, що дійсно хочу і тому що все ще можу. Я все ще можу грати як гравець топ-10, топ-5. Побачимо, що принесе майбутнє.
