Восьма ракетка світу Тейлор Фрітц поділився емоціями після перемоги над Рафаелем Ходаром у фіналі турніру ATP 500 у Вашингтоні
– Тейлоре, вітаємо з перемогою на турнірі у Вашингтоні. Що відбувалося у вас у голові в останньому геймі, коли ви подавали на матч? Це був дуже непростий момент, адже суперник продовжував боротися. Як вам вдалося довести цю зустріч до перемоги?
– Коли подаєш на титул, це завжди трохи нервово, завжди є певний тиск. Мені навіть здається, що медичний тайм-аут Рафи трохи допоміг мені, тому що я зміг повністю заспокоїтися й вийти подавати на матч уже абсолютно зібраним. Почав я той гейм дуже добре: чудова подача в першому розіграші, потім дуже якісний розіграш за рахунку 30:15. Але за рахунку 40:15 я трохи занадто захопився. Подумав, що просто зараз сильно проб’ю бекхенд навиліт і все закінчиться. Після цього стало трохи нервово. Коли після довгого розіграшу, як було за рахунку 30:15, пульс збільшується, вже не так просто подати ейс чи легко виграти очко подачею. Тому я просто сказав собі продовжувати боротися, залишатися позитивним і пройти через цей момент.
– Після реалізації матчболу ви впали на корт. Якими були ваші перші емоції в той момент?
– Насамперед я просто дуже втомився. Це було швидше відчуття полегшення: “Слава Богу, я це зробив. Слава Богу, матч закінчився”. Це було навіть не стільки святкування, скільки думка: “Нарешті все завершилося, можна просто кілька секунд полежати”.
– Матч був дуже напруженим: тай-брейк у першому сеті, потім 6:4 у другому. Що стало головним ключем до перемоги?
– Думаю, головне було те, що на початку матчу Рафа дуже потужно бив по м’ячу. До того ж на старті було неймовірно вітряно. Хоча вітер не стихав упродовж усього матчу. Мені здається, що подавати було легше саме з того боку корту, з якого я завершував матч. Вітер допомагав, було простіше завершувати розіграші й додавати сили ударам. Але на початку через сильний вітер було важко контролювати м’яч. У поєднанні з його потужною грою це призвело до великої кількості помилок із обох боків.
Водночас у першому сеті я максимально добре подавав. Навіть якщо не показував свій найкращий теніс, то все одно втримував свої гейми й залишався в матчі. Вважаю, що чудово зібрався на тай-брейку. Це був один із найкращих тай-брейків, які я провів за останній час. Здається, я влучив усіма першими подачами й постійно повертав м’яч у корт після прийому. Потім я дуже добре провів два стартові гейми на прийомі у другому сеті. Саме це дало мені перевагу, яку в підсумку вдалося втримати до кінця матчу.
– Це ваш найбільший титул приблизно за останні чотири роки. Чи відчувається це саме так?
– Так, це справді довгий період, але, якщо чесно, я не дивлюся на це саме так. Я ж виходив до фіналів, вигравав великі матчі. Не відчуваю, що це якесь повернення до колишнього рівня чи щось подібне. Наприклад, у фіналі в Далласі в мене були матчболи, і я тоді добре їх розіграв. Усе вирішують дуже дрібні деталі. Тому я не сприймаю це саме так. Але, звичайно, надзвичайно приємно нарешті перетнути фінішну лінію.
– Ви сказали, що медичний тайм-аут суперника наприкінці матчу навіть допоміг вам. Не знаю, чи намагався він збити ваш ритм, але пауза була довгою. Про що ви думали в цей момент? І чи згадували фінал минулого року, коли Алехандро Давидович Фокіна не реалізував п’ять матчболів?
– Щодо медичного тайм-ауту… Не знаю. Лікарі сказали, що справа була в його зап’ясті. Можливо, Рафа травмував його після падіння за рахунку 30:15 на моїй подачі. Я лише подумав: якщо це сталося тоді, то чому він не взяв тайм-аут перед своїм геймом, а зробив це саме тоді, коли я мав подавати на матч? Звичайно, легко почати скаржитися на такий збіг обставин. Але, можливо, він справді був травмований. Можливо, біль посилився вже в наступному геймі.
В решті решт, якщо дозволити цьому вплинути на себе, а потім програти свою подачу й шукати виправдання, нікому вже не буде до цього діла. Біля рахунку не буде жодної зірочки. Зрештою одна людина виграє, інша програє. Тому я просто сказав собі: “Яка різниця? Неважливо”. Можливо, це був просто збіг. Можливо, суперник був травмований. У будь-якому разі потрібно залишатися спокійним і завершити матч. І, як я вже казав, мені здається, що додатковий час навіть допоміг мені повністю розслабитися й зібратися.
– Якщо подивитися на весь турнір загалом, починаючи ще з чвертьфіналу, де Мікельсен мав матчбол, потім був трисетовий півфінал, дощова пауза, фінал у понеділок… Це були дуже насичені кілька днів. Що найбільше запам’ятається вам із цього турніру?
– Таке часто трапляється: коли хтось відіграє матчбол або проходить кілька дуже складних матчів, потім доходить до самого кінця турніру. Коли згадую той матчбол Мікельсена, то розумію, що він цілком міг просто сильно пробити форхенд після моєї слабкої подачі – і на цьому все б закінчилося. Тож, мабуть, доведеться подякувати йому за те, що він тоді не влучив у корт.
– Це повертає нас до того, про що ви говорили раніше Бену – наскільки тонкими бувають межі в тенісі.
– Саме так. Один-два розіграші можуть вирішити результат матчу, а потім саме ці матчі визначають, хто виграє весь турнір. Я дуже радий, що цього разу все склалося саме так, адже були випадки, коли ці дрібні деталі працювали не на мою користь. Але цього тижня мені вдалося пройти весь шлях до кінця.
– Раніше цього тижня ви говорили про те, що система рейтингових очок винагороджує саме титули. Наскільки важливим для вас є цей титул після непростого сезону?
– Безумовно, він максимально багато означає. Певною мірою він навіть приніс мені величезне полегшення. Тепер мені значно легше сприймати той факт, що цього року я програв два фінали турнірів ATP 500. Для мене це дуже важливо психологічно. Це допомагає трохи легше прийняти те, що сталося раніше цього сезону. Крім того, цей титул значно покращує мої шанси у боротьбі за потрапляння на Підсумковий турнір ATP. І він дає мені ще більше віри в себе. Я розумію, що навіть якщо пропустив ґрунтовий сезон через травму, то поки я здоровий і можу грати, зараз я входжу до топ-8 Чемпіонської гонки. Це додає мені великої впевненості у власних силах.
